“Чтобы не стать этаким вот музеем – 
В нужный момент лучше пойти ко дну”
(“Машина времени”, пісня “Старый корабль»)

Ну люблять у нас партії і кандидатів, які “проти”! Взяти хоча б останні виборчі компанії: за Ющенка багато хто голосував, щоб не переміг Янукович (як раніше, в 1999-му, обирали Кучму на противагу комуністу Симоненку, а в 1994-му – “західняка” Кравчука на противагу “східняку” Кучмі). За БЮТ голосували як за противагу “Регіонам” з одного боку й напівмертвій “Нашій Україні” – з іншого. За “Свободу” – ті, хто проти космополітичної нерішучості, за “Регіони” – противники помаранчевих, за Литвина – розчаровані одночасно і в помаранчевих, і в біло-блакитних. Ну і так далі…
А Рух – він просто давно перестав бути “проти”. Спочатку щось там йшлося про “конструктивну опозицію”, потім – про безіменних “бандитів”, яких хтось мав посадити “в тюрми” (уявляєте в цій ролі дипломатичного Удовенка?). Не дивно, що дихалки в рухівців вистачало, аби лишень озвучити саме гасло, а коли питали в лоб, хто ж ті бандити, відповідь звучала така, що другий раз запитувати вже якось не випадало. Простий тест: ті, хто в 2001-му не боявся кричати “Кучму геть!” – сьогодні продовжують залишатись “на коні” (Тимошенко, Луценко). А хто говорив про безіменних “бандитів” – поволі сходять зі сцени. На чолі з колишньою Надією Нації. Не кажу, що це добре чи погано, справедливо чи несправедливо – така персоніфікація. Але факт, як кажуть, має місце – ну любить наш електорат конкретний “образ ворога”! Навіть якщо цей образ йому змальовують, одночасно тримаючи дулю в кишені. (Хто, наприклад, всерйоз вірить в опозиційність комуністів Симоненка? Але ж вірять!…)
А потім НРУ просто розчинився в більших політичних утвореннях – спочатку в блоці “Наша Україна”, потім у коаліції “Сила народу”, далі – в блоці “НУНС”. Тепер ось, можливо, віллється в БЮТ… Он колишній рухівський куратор Рівненщини Роман Зварич вже влився. Що ж, новий час – нові політичні гіганти, нові харизматичні лідери – і нові ставки. І це логічно. Самостійна участь у виборах – річ ризикована, спитали б про це хоча б у Юрія Костенка в 2006-му. Де тепер блок “Костенка і Плюща”?… Блок – відомо де, а сам Костенко – в “Нашій Україні”. Так надійніше. 
А про те, що буває з партією, яка перестає бути “проти”, вам, думаю, найкраще соціалісти розкажуть. Руху пощастило більше – їх хоч у блок взяли.
…Маркетологи знають, що таке – сила бренду. Так само загальновідомо: якщо бренд перестає дивувати або залишатись унікальним – він згасає. Чому тримається, і тримається успішно ще один відомий бренд із трьох літер, який є майже ровесником бренду РУХ – маю на увазі бренд ОГО? Тому, що ОГО розвивається і щодня дивує чимось новим. Рух давно не розвивається і не дивує. Тому й поглинається іншим брендом з трьох літер. А той теж рано чи пізно спочатку електорально обскубають (Тягнибок з Яценюком), а потім обженуть (ті самі або хтось інший). Закони ринку…
…Час зміщує акценти і спонукає дивитись скептично на речі, які колись видавались серйозними, значущими. Ось уявляєте, приміром, щоб Рух очолив Віктор Ющенко? А навесні 2001-го така пропозиція існувала цілком серйозно – ідея належала тодішньому лідеру рухівців Рівненщини Віктору Данилову, місцеві рухівці навіть відповідне звернення відправляли! Можливо, якби це сталося, вся подальша політична історія України пішла б по-іншому… Але історія, як відомо, не має умовного нахилу – ось, мовляв, якби Ющенко очолив Рух, та ще й якби Рухи об’єдналися… Зрештою, ні про яке об’єднання двох Рухів давно немає мови, та й другого Руху як такого давно немає – свати Тарасюк і Костенко мають кожен по партії, і в назві другої давно вже немає слова “Рух”. Якщо дітей оженили, а партії не об’єднали – значить так вигідніше. Політика ж бо – найризикованіший, проте й найрентабельніший вид бізнесу. 
А той, колишній, Рух останніми роками частково могла нагадувати, як не парадоксально, рівненська УНП на чолі з покійним Василем Червонієм: радикалізм, войовничість, патріотичні гасла… (Секрет успіху той самий: чітка позиція “проти”. До слова, в історії рівненського руху був ще один цікавий період – 2000–2001, коли бренд відновленого після розколу НРУ частково використовувався “проти” — проти Червонія, що опосередковано грало на руку тодішньому губернатору Сороці; ось тільки реальних дивідендів це не принесло, здається, нікому). Щодо УНП, то їхня радикальність на Рівненщині принаймні користувалась стійким успіхом у певної (нехай і обмеженої) частини електорату, хоча й виглядала частенько неоднозначно з точки зору моралі. Тепер, можливо, і цього не буде. А прапор Руху, як на мене, давно підхопила “Свобода”. 
Мені чужа і незрозуміла ідеологія цієї партії, але на той, колишній, Рух вона скидається більше, ніж політична сила, яка вважається його правонаступником офіційно. А, можливо, і не можливо, а точно, розчарування в “Свободі” просто поки що ще попереду, а ось у Русі – давно позаду.
Як на мене, було б логічніше, якби Народний Рух України в день свого ювілею просто урочисто припинив діяльність. Зійшов з політичної арени, проголосивши: наша історична місія – виконана. Україна стала незалежною, подальший розвиток держави більше не визначається вектором “комуністичний-антикомуністичний”. Прийшов час нових партій і нових політиків. Не чути ж в Естонії про Народний фронт, а у Польщі – про “Солідарність”. Щоб співати одну пісню 20 років і це виглядало, ніби нічого не змінилось – треба бути як мінімум Елтоном Джоном. А політика в Україні від мистецтва ще ой як далеко. Хоча, з іншого боку, в будь-які часи і в будь-якій країні вона була залишається мистецтвом одного ґатунку – мистецтвом можливого. А все, що було можливим, Рух вже зробив. І за це йому спасибі. Рух на різних етапах свого розвитку асоціюється з багатьма успішними, потужними людьми, це і Рівного стосується: Віктор Матчук, Валентин Королюк, Віктор Данилов… Але це вже, як кажуть, — зовсім інша історія. А Руху, як на мене, треба просто подякувати і здати знамена в музей. Як у 2001-му здали в музей старі рухівські печатки колишні непримиренні рухівські конкуренти Віктор Данилов і Василь Червоній. Вісім років пройшло, Данилова немає в Русі, Червонія – на землі. І Руху колишнього — давно немає. Це не добре і не погано, це – життя.

Так розпочинався Рух на Рівненщині у 1989-му.

 

Демонтаж пам'ятника Леніну у Рівному в серпні 1991 року.

Беззаперечною є заслуга рухівців в утвердженні державної незалежності України.

 

Історик та політолог Іван Демянюк — один із тих, хто стояв біля витоків Руху на Рівненщині.

 

Рухівці зі стажем: один із засновників Руху на Рівненщині Олекса Новак приймає вітання від голови управи РОО НРУ (2000–2002 рр.) Олександра Гладунова.

 

Едуард Герасимчук у 2000-му був обраний заступником голови РОО НРУ

 

Рух був би неможливий без ентузіастів-патріотів з глибинки — таких, приміром, як Алла Куц, яка очолювала НРУ на Березнівщині

 

Грудень 2001, рухівці Рівного біля пам'ятної дошки В'ячеславу Чорноволу.

 

 Засідання крайової ради НРУ в 2000 році

 

 Рівняни на з'їзді НРУ в столичному Будинку вчителя в грудні 2001 р.: Віктор Данилов, Віталій Голубєв, Юрій Бідюк, Іван Демянюк, Олександр Гладунов, Віктор Матчук, Василь Абрамчук.

 

 Рухівці на Козацьких могилах: Богдан Костинюк, Геннадій Удовенко, Лілія Григорович, Юрій Бідюк, Віктор Данилов

 

Якісь 9 років тому Тарас Чорновіл був рухівцем, як батько…

 

 У непростий період боротьби за бренд НРУ на Рівненщині соратника Василя Червонія і майбутньго нардепа від Рівного Юрія Ширка певний час у певних колах також називали головою обласної організації НРУ. Правда, неголосно і недовго…

 

На початку 2000-х НРУ на Гощанщині очолював Валерій Бейлах

Конференція Рівненського обласного «Блоку Віктора Ющенка «Наша Україна» з висунення кандидатів у депутати місцевих рад, січень 2002 р., Народний дім.

 

Під час одного з засідань крайової Ради НРУ: Володимир Білий (Рівне), Віталій Чернякович (Рокитне)

 

Рухівські печатки — до музею: ближче до виборів 2002 року градус протистояння між НРУ і УНП на Рівненщині почав поступово зменшуватись…

 

Масові патріотичні акції — своєрідна «візитка» рухівців

 

 З червня 2002 року обласну організацію НРУ очолює Валентин Королюк.