Стаття наукових співробітників Державного історико-меморіального заповідника "Поле Берестецької битви" Юрія Лотоцького та Олександра Данилишина.

Згадкою про славне і суворе минуле України є священні «Козацькі могили», нині Державний історико-меморіальний заповідник «Поле Берестецької битви». Це своєрідний літопис нашої героїчної історії, покритий невмирущою славою XVII ст., це достовірна, засвідчена кров’ю біографія тисяч безіменних оборонців рідного краю.

Україна прагнула волі, а польські магнати, фактично втративши свої маєтки, вимагали від короля війни, щоб утвердити своє панування та старі порядки.

Наближення великої бурі відчувало все населення України. У грудні 1650 року Ян Казимир на королівському сеймі у Варшаві закликав до Посполитого рушення, щоб приборкати непокірних козаків і селян та відновити владу панів над українськими містами та селами. У лютому наступного року на Поділля виступило дванадцятитисячне військо під командуванням польного гетьмана Мартина Калиновського. Боями під Красним, Шаргородом, Мурафою, Вінницею розпочався другий період Визвольної війни українського народу проти Шляхетської Польщі. Але втративши у постійних збройних сутичках з козаками та повсталими селянами половину своєї армії були змушені відступити назад. Довідавшись про поразку Калиновського король у травні 1651р. прибув у Сокаль (Львівська обл.), де влаштував військовий табір і протягом місяця збирав та впорядковував свої війська. Королівське військо складалося з регулярних частин, німецьких найманців та посполитого рушення. На боці короля були ще й приватні війська магнатів. Ймовірно, загальна чисельність війська становила 150 тисяч чоловік, а з врахуванням озброєної челяді – сягала до 200 тисяч.

16 червня польська армія рушила з-під Соколя на Волинь. За озброєними загонами тягнувся обоз у півмільйона возів. Конецпольський, коронний гетьман, був посланий вперед з двома тисячами п’ятистами чоловік оглянути переправи на шляху і доповідав, що найзручніше місце стати табором під Берестечком на р.Стир. «Там - повідомляє він - просторе поле, щедре пасовисько, добра вода».

Богдан Хмельницький зі своїм військом знаходився під Збаражем, перейшовши потім під Колодне поблизу Вишнівця на Тернопільщині. Тут, на Колодненському полі він збирав і впорядковував війська та очікував свого як виявилось згодом, зрадливого союзника – кримського хана Іслам Гірея ІІІ.

Жодні тогочасні джерела не дають достовірних даних про кількість козацько-селянського війська. Воно могло нараховувати приблизно 120-140 тисяч чоловік.

До королівського табору доходили чутки про те, що гетьман поділив повстанців на 12 полків по 12 тисяч людей у кожному. Дочекавшись прибуття хана на чолі близько 30-ти тисячної армії, козацько-селянські і татарські загони рушили на зустріч королівським військам. Переправившись через річку Пляшівку розмістилися табором між селами Пляшева і Острів (Радивилівського району Рівненської області). Загони «горе союзників» - кримських татар стали окремим табором на південь від с.Острів, і саме тут на просторих полях відбулася найбільша битва другого періоду Визвольної війни.

Аналіз історично – літературних і археологічних джерел та натуральні дослідження по території поля битви дозволили з достатнім ступенем достовірності відтворити план битви.

Перше зіткнення відбулося 28 червня, друге 29 червня. Основні події під Берестечком розгорілися 30 червня 1651 року. Як подають документи, цього дня король вивів війська у тумані з табору, та почати відразу бойові дії не наважився. Пів дня простояли бойові лави непорушно, лише о третій годині дня отримавши дозвіл короля Ярема Вишневецькій зі своїми загонами почав атаку проти правого крила українського війська, але зазнавши великих втрат був змушений швидко відступити. Король розгніваний невдачею Вишневецького наказує весь артилерійський вогонь зосередити по табору кримських татар. Не витримавши обстрілу, військо хана Іслам Гірея почало панічний відступ з поля битви. Хмельницький зробив спробу зупинити татарське військо, але був ними ж захоплений у полон. Через цю підступну зраду козакам довелося відступити на територію села Острів, де вони збудували укріплений табір і протягом десяти днів його обороняли.

За свідченням очевидців, табір знаходився на лівому березі річки у чагарниках, частково в низовині. Польські учасники битви писали з-під Берестечка «Табір дуже великий, майже оком неосяжний, багатолюдний і дуже вогнистий…». З огляду стратегій ХVII ст. табір було збудовано у зручному місці. В одному з листів шляхтич Войша писав: «Табір той зрадник добре умістив, як у вилах сидить. Спереду є трохи твердого ґрунту, з боків заходить у болота…». Побудовані за ніч укріплення складались з глибоких ровів та валу завширшки понад 2 метри і такої-ж висоти; довжина валів (судячи з залишків які і сьогодні можна спостерігати поблизу сіл Острів і Пляшева) біля трьох з половиною кілометра. На час відсутності Б.Хмельницького наказним гетьманом було обрано Кропивненського полковника Фелона Джеджалія, а згодом Івана Богуна – полковника Вінницького. Він наказує будувати через болота і річку переправи для виведення військ з облоги. Цей план Богуну вдалося здійснити лише частково тому що він не був відомий основній масі війська. Більшість козацьких полків переправилися через річку по кількох хитких переправах. Однак через непорозуміння між старшиною і повстанцями, виникла паніка. Козаки і селяни почали кидатися на вузькі переправи і гинути в болотах. Неорганізований відхід супроводжувався значними жертвами. Та не всі кинулись відступати, прикладом мужності і героїзму залишається подвиги окремих козаків, про які згадує очевидець битви французький дипломат П’єр Шевальє: «…в одному місці серед болота скупчилось 300 козаків і хоробро оборонялися проти великого числа атакуючих, які натискали на них звідусюди, щоб довести своє зневажливе ставлення до життя, яке (поляки) обіцяли їм дарувати, та до всього, що є найціннішого, крім життя, вони витягували із своїх кишень та чересів усі свої гроші і кидали їх у воду. Нарешті, повністю оточені, вони майже всі загинули один за одним, але довелося з кожним з них вести бій. Залишився один, який боровся протягом трьох годин проти всього польського війська: він знайшов на болотяному березі човна і прикриваючись його бортом, витримав стрілянину поляків проти нього; витративши свій порох, він потім узяв косу свою, якою відбивав усіх, хто хотів його схопити… Тоді якийсь шляхтич з Цехановщини та якийсь німецький улан… кинулись у воду по шию і знову почався бій; козак хоч і пробитий 14 кулями, зустрів їх ще з більшою завзятістю, що дуже здивувало польське військо і навіть його королівську величність, в присутності якого закінчувався цей бій. Король дуже захопився хоробрістю цієї людини і наказав крикнути, що він дарує йому життя, коли він здасться; на це останній відповів, що він уже не дбає про те, щоб жити, а лише хоче умерти, як справжній вояк. Його убив ударом списа інший німець, який прийшов на допомогу атакуючим.»[1]

І хоча українське військо майже все вийшло з оточення; втрати були значні, по підрахунках різних істориків у цій битві загинуло від 10 до 30 тисяч козаків і селян. «Бій під Берестечком хоч і не був тяжкою поразкою для Хмельницького, як це змальовувала шляхта, все ж завдав значної шкоди Запорізькому війську… Поразка під Берестечком не тільки не викликала паніки, але ще більше посилила рішучість широких мас. Починалася справжня війна проти шляхти.»[2]

Влітку 1970 року на місці Берестецької битви почала працювати археологічна експедиція Рівненського краєзнавчого музею, беззмінним керівником якої на протязі майже 25 років був відомий вчений – археолог, доктор історичних наук Ігор Кирилович Свєшніков. Досліджуючи історію Берестецької битви Ігор Кирилович опрацював і проаналізував безліч щоденників і спогадів сучасників і учасників битви, офіційних документів і приватних листів польських шляхтичів, які були написані з-під Берестечка. Виявлені та вивчені історичні матеріали доповнювались археологічними знахідками. Перші археологічні розвідки були спрямовані на пошуки козацьких переправ побудованих Іваном Богуном в ніч на 10 липня 1651 року. В 1971 році вдалося виявити її рештки. Вузька до 2 метрів завширшки переправа не збереглась у своєму первісному вигляді, розбита кінськими копитами і розмита паводками. Найкраще зберігся її східний кінець. Встановлено, що тут затопили в болото колоди зрубаних дерев, перекриті поперечно покладеними тонкими стовбурами, балками з розібраних будинків, дошками, частинами возів. На цю конструкцію було постелено шар хмизу.

Розкопками було досліджено понад 2,5 га суцільної площі виявлено 91 людських та 56 кінських кістяків, знайдено понад 5000 унікальних достовірних речей, що належали учасникам битви – рядовим козакам, козацькій старшині, селянським повстанцям, польській шляхті. Це – вогнепальна і холодна зброя, предмети кінського спорядження, сумки, гаманці. Різноманітні знаряддя, загальновійськові та особисті речі. Усі вони точно датовані, бо потрапили в болото зранку 10 липня 1651 року.

Аналіз археологічних знахідок дав підстави вченим стверджувати, що через переправу пройшли в основному козаки і лише не чисельні загони селян, основна частина, яких, мабуть, відходила через іншу переправу навпроти місця свого постою, більш за все козаки займали східну частину табору, а повстанці, західну.

Знайдені людські та кінські кістяки лежать в такому положенні, як їх захопила смерть. На черепах окремих – сліди від шабель, між кістками – свинцеві кулі від мушкетів. Відтворюючи подробиці загибелі окремих людей по кістках можна уявити їхні героїчні поступки. Так, череп одного козака має сліди семи ударів шаблею. Вивчаючи черговість цих зарубок, встановлюємо, що першу неглибоку рану козак одержав кінцем шаблі над лівим оком. Шабля розсікла м’яку тканину, а на кістці черепа залишила лише незначну задряпину. Таку рану козак міг одержати лише в бою віч-на-віч із ворогом. Але з розсіченого чола кров повинна йому заливати ліве око. Поранений почав відступати. Наступні два удари, нанесені зверху вниз над лівим і правим вухом, також залишили лише неглибокі зарубки на кістках черепа. Очевидно, козак відступав пішо, а шляхтич переслідував його на коні. Ще дві зарубки від ударів кінцем шаблі також зверху вниз простежуємо з обох боків черепа нижче вух. Врешті від шостого удару шабля глибоко врізалась у праву частину потилиці – очевидно, кінний зрівнявся з пішим. Козак упав на правий бік, а шляхтич, зіскочивши з коня, сьомим ударом відрубав йому голову.

Інший козак, віком 20-24 роки підпираючись загостреним з одного кінця й роздвоєним на верхньому кінці дерев’яним кілком, пройшов все болото, але поранений і знесилений уже не міг піднятись. Смерть застала його у сидячому положенні…

Всі речі знайдені під час розкопок І.К.Свєшніков ділить на окремі групи: побутові сільські речі, козацькі речі, деталі одягу, особисті речі козаків, побутові речі, гроші і коштовності, речі козаків ремісників, речі селянських повстанців, загальновійськові речі, козацька холодна, метальна, вогнепальна зброя, обладнання козацького бойового коня, речі польської шляхти, речі донських козаків і московських стрільців; саме знахідки останніх і є доказом їх участі у битві, виявлені при розкопках мушкети роботи московських майстрів, донська порохівниця, московський бердиш, нагрудні хрестики розповсюдженого на Дону типу. Лишається лише відкритим питання – на чиїй стороні…

Мудра людина І.К.Свєшніков, полюбляв говорити, що мовляв, нехай вас не турбує гострота політичної ситуації. Вона минеться, вічними є людська гідність, праця, любов і відданість справі.

Аналізуючи знахідки, можна зробити висновок, що «…козацька армія періоду Визвольної війни не була організованим збіговиськом випадкових людей, про які стверджують польські дослідники та письменники (Я.Кубаля, Г.Сенкевич), а регулярним, забезпеченим найновішою для свого часу зброєю достатньо для тодішньої епохи дисциплінованим і впорядкованим військом… Козацька армія… стояла на одному рівні з тодішніми європейськими арміями, а своїми бойовими якостями отчайдушньою хоробрістю перевищувала їх.»[3]

Уже 12 років як немає Ігора Кириловича, та важко оцінити все зроблене цією людиною в результаті величної праці зібрано, відреставровано та збережено не просто музейні експонати, не лише унікальні речі козацької доби, а святі реліквії українського народу. Подібним матеріалом не може похвалитися ні один музей світу. Результатом його багаторічної праці є книга – «Битва під Берестечком» в основу якої і лягли всі дослідження вченого про найбільшу битву ХVІІ століття.

Для вшанування героїв на місці битви у 1910 -1914 рр. споруджено Свято-Георгіївський храм-памятник. Сюди ж перенесено з села Острів пам’ятку архітектури ХVІІст. - дерев’яну Михайлівську церкву, в якій за переказами перед битвою побував Б.Хмельницький; споруджено козацьку усипальницю – гробницю, де покояться останки загиблих козаків і селян. Після урочистого посвячення Козацьких могил щороку тисячі людей з Волині, Галичини, Холмщини, Полісся і Поділля йшли доторкнутися душею козацької слави і звитяги, помолитись за упокій душ загиблих, запалити в храмі свічку пам’яті. Горіла та свічка в чорні дні польської окупації Західної України, і на її світло дев’ятої п’ятниці після Великодня щороку знову і знову приходили тисячі людей, оминаючи поліцейські патрулі і жандармські засідки. І вже за радянських часів, попри закриття і заборони, що їх чинили «слуги народу» - новітні яничари, які перетворили святиню українського народу у зерносховище, телятник, курник, кролеферму, не заростала забуттям народна дорога.

І все ж історія винесла свій присуд. Створений Державний історико-меморіальний заповідник «Поле Берестецької битви» збирає десятки тисяч людей. В експозиції музею знаходяться унікальні знахідки з поля битви. Під склепінням Георгіївської та Михайлівської церков лунають літургії, і кожний відвідувач заповідника має можливість вклонитися останкам славних пращурів, які віддали життя за незалежність нашої держави.

Б.: 1. Шевальє П’єр. Історія війни козаків проти Польщі. – Київ - 1993.
2. Крип’якевич І. Богдан Хмельницький. – Львів – 1990.
3. Свєшніков І.К. Битва під Берестечком – Львів – 1993.
Світлини (2007. 10 червня): автор - Володимир Ящук:http://jasc51.io.ua/album43502

Хочете розмістити своє доповнення ? Просимо !